Suchergebnisse

У статті виокремлено і проаналізовано прояви критики різних ідеологій в українському історико-педагогічному наративі радянської доби (1920–1980-ті рр.). Встановлено, що під тиском притаманної радянському тоталітаризму моноідеологічності, а саме цілковитого домінування однієї ідеології (соціалістичної у формі "марксизму-ленінізму"), у вітчизняному історико-педагогічному наративі звичними стали оцінки фактів і процесів педагогічної минувшини крізь призму саме ідеологічних постулатів. Це проявилося, зокрема, у критиці ліберальних, соціал-демократичних, націоналістичних, націонал-соціалістичних, консервативних ідей та їхніх репрезентантів в освіті і педагогічній науці. ; The purpose of the article is to single out and analyze the manifestations of criticism of different ideologies in the Ukrainian historical and pedagogical narrative of the Soviet era (1920 – 1980's). The study of the methodological foundation of Ukrainian historical and pedagogical science is not possible without considering the influence of ideological doctrines on the scientific work of domestic scientists who have studied the history of pedagogical thought and education. In the ХХth century the largest influence on the historical and pedagogical texts of Ukrainian researchers was exerted by the socialist ideology of the Marxist model, being, in fact, the only state doctrine in the Soviet Union in general and Soviet Ukraine in particular. The ideological dictatorship of pedagogical and historical-pedagogical science, being under totalitarianism, among the defense of the basic theoretical constructs of socialist ideology (so-called "Marxism-Leninism"), provided an uncompromising struggle against other ideological systems. Ukrainian researchers who lived and worked in Soviet Ukraine criticized liberal, social democratic, nationalist, fascist, and National Socialist ideas and their representatives, even the researching of history of education and pedagogy.In addition, the influence of the complex intra-party struggle in the USSR on the work of historians of pedagogy has been studied. In particular, it is investigated that the critique of the ideas of L. Trotsky, M. Bukharin, the views of M. Skrypnyk, O. Shumskiy appeared in the works of researchers of the history of education and pedagogical thought.We consider the identification and analysis of other aspects of the influence of socialist ideology and propaganda to be a promising area of further research.

У статті виокремлено і проаналізовано прояви критики різних ідеологій в українському історико-педагогічному наративі радянської доби (1920–1980-ті рр.). Встановлено, що під тиском притаманної радянському тоталітаризму моноідеологічності, а саме цілковитого домінування однієї ідеології (соціалістичної у формі "марксизму-ленінізму"), у вітчизняному історико-педагогічному наративі звичними стали оцінки фактів і процесів педагогічної минувшини крізь призму саме ідеологічних постулатів. Це проявилося, зокрема, у критиці ліберальних, соціал-демократичних, націоналістичних, націонал-соціалістичних, консервативних ідей та їхніх репрезентантів в освіті і педагогічній науці. ; The purpose of the article is to single out and analyze the manifestations of criticism of different ideologies in the Ukrainian historical and pedagogical narrative of the Soviet era (1920 – 1980's). The study of the methodological foundation of Ukrainian historical and pedagogical science is not possible without considering the influence of ideological doctrines on the scientific work of domestic scientists who have studied the history of pedagogical thought and education. In the ХХth century the largest influence on the historical and pedagogical texts of Ukrainian researchers was exerted by the socialist ideology of the Marxist model, being, in fact, the only state doctrine in the Soviet Union in general and Soviet Ukraine in particular. The ideological dictatorship of pedagogical and historical-pedagogical science, being under totalitarianism, among the defense of the basic theoretical constructs of socialist ideology (so-called "Marxism-Leninism"), provided an uncompromising struggle against other ideological systems. Ukrainian researchers who lived and worked in Soviet Ukraine criticized liberal, social democratic, nationalist, fascist, and National Socialist ideas and their representatives, even the researching of history of education and pedagogy.In addition, the influence of the complex intra-party struggle in the USSR on the work of historians of pedagogy has been studied. In particular, it is investigated that the critique of the ideas of L. Trotsky, M. Bukharin, the views of M. Skrypnyk, O. Shumskiy appeared in the works of researchers of the history of education and pedagogical thought.We consider the identification and analysis of other aspects of the influence of socialist ideology and propaganda to be a promising area of further research.

In the article, by means of a comparative confrontation, the national policies of the Russian and Austro-Hungarian empires in Volhynia and Galicia at the beginning of the ХХ century are analyzed, in particular, what concerns the three greatest ethnic groups of these lands, namely, the Ukrainians, Poles, and Jews. The territorial borders of the research under view cover the Volhynian gubernia of the Russian empire and the eastern part of Kingdom of Galicia and Lodomerіa (the eastern Galicia) of Austro-Hungarian empire.A comparative analysis of the national policy of the two aforementioned empires in concern of the three most numerous ethnic groups of Volhynia and East Galicia testifies to the presence of considerable differences in the methods of actions of the Russian and Austrian governments. The Romanovs' monarchy craved to unify the national structure of the population of the Volhynia gubernia by the assimilation of the Ukrainians, Poles, and Jews, as well as by the restriction of their economic and cultural-educational interests. The majority of the Ukrainian population of the Volhynia gubernia were treated by the Russian officials as the "little Russians", that is, as the part of the uniform Russian people. The struggle was conducted against the Ukrainian intelligentsia which supported a national-cultural separateness of the Ukrainian people. The Poles and the Jews were unequivocally treated as «foreigners» towards whom the government carried out an overtly discriminational national policy. At the same time, the Habsburg monarchy, having transferred in 1860th into the parliamentarism line, recognized the national-cultural rights of the Ukrainians, Poles and Jews of Galicia. However, in a politically-administrative plane, the Austrian power relied on the Polish minority in Galicia, especially on its political, social and economic elite. In these conditions, the Ukrainians and the Jew, showing loyalty to the Austrian authorities, were actively engaged in the development of their own political, party, public, economic, and cultural institutions. In spite of all obstacles, the national policy of the two empires has something in common, namely, the problem of self-preservation as the monarchic states and an ideology of the fidelity to the monarchical house. ; У статті шляхом компаративного співставлення проаналізовано національну політику Російської та Австро-Угорської імперій на Волині і в Галичині на початку ХХ ст., зокрема щодо трьох найбільших етнічних груп цих земель: українців, поляків і євреїв. Територіальні рамки дослідження охопили Волинську губернію Російської імперії та східну частину Королівства Галичини і Лодомерії (Східну Галичину) Австро-Угорської імперіїПорівняльний аналіз національної політики двох імперій щодо трьох найбільш чисельних етнічних груп Волині та Східної Галичини засвідчив наявність значних відмінностей у методах дій російського та австрійського урядів. Монархія Романових прагнула уніфікувати національний склад населення Волині шляхом асиміляції українців, поляків та євреїв, обмеження їх економічних та культурно-освітніх інтересів. Більшість українського населення Волинської губернії російськими чиновниками трактувалися як «малоросіяни», тобто частина єдиного російського народу. Боротьба велася проти української інтелігенції, яка виступала за національно-культурну окремішність українського народу. Поляки та євреї однозначно трактувалися як «інородці», щодо яких уряд проводив відверто дискримінаційну національну політику. Натомість монархія Габсбургів, ставши у 1860-х рр. на шлях парламентаризму, визнавала національно-культурні права українців, поляків та євреїв Галичини. Однак в політично-адміністративній площині австрійські власті спиралися на галицьку польську меншину, точніше її політичну, соціальну та господарську еліту. В цих умовах українці і євреї, демонструючи лояльність до австрійських властей, активно займалися розбудовою власних політично-партійних, громадських, економічних і культурних інституцій. Попри все, національна політика двох імперій мала дещо схоже – завдання самозбереження монархічних держав та ідеологію відданості монаршому дому.

In the article, by means of a comparative confrontation, the national policies of the Russian and Austro-Hungarian empires in Volhynia and Galicia at the beginning of the ХХ century are analyzed, in particular, what concerns the three greatest ethnic groups of these lands, namely, the Ukrainians, Poles, and Jews. The territorial borders of the research under view cover the Volhynian gubernia of the Russian empire and the eastern part of Kingdom of Galicia and Lodomerіa (the eastern Galicia) of Austro-Hungarian empire.A comparative analysis of the national policy of the two aforementioned empires in concern of the three most numerous ethnic groups of Volhynia and East Galicia testifies to the presence of considerable differences in the methods of actions of the Russian and Austrian governments. The Romanovs' monarchy craved to unify the national structure of the population of the Volhynia gubernia by the assimilation of the Ukrainians, Poles, and Jews, as well as by the restriction of their economic and cultural-educational interests. The majority of the Ukrainian population of the Volhynia gubernia were treated by the Russian officials as the "little Russians", that is, as the part of the uniform Russian people. The struggle was conducted against the Ukrainian intelligentsia which supported a national-cultural separateness of the Ukrainian people. The Poles and the Jews were unequivocally treated as «foreigners» towards whom the government carried out an overtly discriminational national policy. At the same time, the Habsburg monarchy, having transferred in 1860th into the parliamentarism line, recognized the national-cultural rights of the Ukrainians, Poles and Jews of Galicia. However, in a politically-administrative plane, the Austrian power relied on the Polish minority in Galicia, especially on its political, social and economic elite. In these conditions, the Ukrainians and the Jew, showing loyalty to the Austrian authorities, were actively engaged in the development of their own political, party, public, economic, and cultural institutions. In spite of all obstacles, the national policy of the two empires has something in common, namely, the problem of self-preservation as the monarchic states and an ideology of the fidelity to the monarchical house. ; У статті шляхом компаративного співставлення проаналізовано національну політику Російської та Австро-Угорської імперій на Волині і в Галичині на початку ХХ ст., зокрема щодо трьох найбільших етнічних груп цих земель: українців, поляків і євреїв. Територіальні рамки дослідження охопили Волинську губернію Російської імперії та східну частину Королівства Галичини і Лодомерії (Східну Галичину) Австро-Угорської імперіїПорівняльний аналіз національної політики двох імперій щодо трьох найбільш чисельних етнічних груп Волині та Східної Галичини засвідчив наявність значних відмінностей у методах дій російського та австрійського урядів. Монархія Романових прагнула уніфікувати національний склад населення Волині шляхом асиміляції українців, поляків та євреїв, обмеження їх економічних та культурно-освітніх інтересів. Більшість українського населення Волинської губернії російськими чиновниками трактувалися як «малоросіяни», тобто частина єдиного російського народу. Боротьба велася проти української інтелігенції, яка виступала за національно-культурну окремішність українського народу. Поляки та євреї однозначно трактувалися як «інородці», щодо яких уряд проводив відверто дискримінаційну національну політику. Натомість монархія Габсбургів, ставши у 1860-х рр. на шлях парламентаризму, визнавала національно-культурні права українців, поляків та євреїв Галичини. Однак в політично-адміністративній площині австрійські власті спиралися на галицьку польську меншину, точніше її політичну, соціальну та господарську еліту. В цих умовах українці і євреї, демонструючи лояльність до австрійських властей, активно займалися розбудовою власних політично-партійних, громадських, економічних і культурних інституцій. Попри все, національна політика двох імперій мала дещо схоже – завдання самозбереження монархічних держав та ідеологію відданості монаршому дому.

Summary. A letter from a lawyer Mykhailo Bodnar (from the town of Kosiv in Stanislav Region), addressed to the leaders of the USSR in the summer of 1945 is analyzed and published in the article from the standpoint of source studies and everyday history. The purpose of the article is to analyze and publish a letter from the Galician lawyer Mykhailo Bodnar to the senior officials of the Soviet state (August 13, 1945). The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, authorial objectivity, application of source methods, in particular the method of internal critique of sources. The scientific novelty is that a published document is introduced into scientific circulation for the first time. Conclusions. The M. Bodnar's letter to Joseph Stalin (Chairman of the People's Commissars Council of the USSR), has reached us not in the original, but in a Russian-language typewritten copy. It is placed in the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine. The document contains the designation of the time and place of writing (Kosiv, August 13, 1945) and the author's name – "Dr. Bodnar". It is known that the author of the letter was Mykhailo Andriyovych Bodnar (born in 1882), who, after obtaining a law degree and a doctorate in law, practiced law in the town of Kosiv in the Stanislav Region. The structure of the analyzed letter is traditional for such documents: introduction, the problem statement, proposals for its solution, completion. However, in each of these parts there are noticeable evaluative judgments, political, social and national visions, legal experience of M. Bodnar. The letter accused the Soviet special services of murder, violence, and riots in the western Ukraine and blamed them for the OUN and UPA struggle. At the same time, he did not consider the Galician Ruthenians to be the Ukrainians, and suggested to the Soviet leadership: to limit the arbitrariness of the NKVD and the NKGB; to place the responsibility of protecting the local population on the local residents themselves; to introduce professional Galician lawyers into the Soviet judicial system; provide management positions in the region to local staff, not to officials sent from the eastern regions of Ukraine, etc. For his appeal to the Soviet leadership, M. Bodnar was arrested in July 1946. The Stanislav Regional Court sentenced him to 8 years in prison and 5 years the deprivation of rights with confiscation of property. The lawyer died in prison. He was posthumously rehabilitated only in 1995. We consider M. Bodnar's letter to the Head of USSR's Government an interesting and representative source for characterizing the daily life of western Ukrainian society in the first postwar months of 1945 and describing the views of a provincial Galician lawyer on the Soviet political system. ; Анотація. У статті з позицій джерелознавства та історії повсякдення аналізується і публікується лист правника з містечка Косів на Станіславщині Михайла Боднара, адресований керівництву СРСР улітку 1945 р. Мета статті – проаналізувати та опублікувати лист галицького юриста Михайла Боднара до керівництва радянської держави (13 серпня 1945 р.). Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості, авторської об'єктивності, застосування джерелознавчих методів, зокрема методу внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше уводиться публікований документ. Висновки. Аналізований лист Михайла Боднара до голови Ради народних комісарів СРСР Й. Сталіна дійшов до нас не в оригіналі, а в російськомовній машинописній копії. Вона міститься у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Документ споряджений означенням часу і місця написання (Косів, 13 серпня 1945 р.) та прізвищем автора – «Др. Боднар». Відомо, що автором листа був Михайло Андрійович Боднар (народився 1882 р.), який після здобуття вищої юридичної освіти та докторського ступеня з права, займався адвокатською практикою в містечку Косів на Станіславщині. Структура аналізованого листа є традиційною для таких документів: вступ, виклад проблеми, пропозиції щодо її розв'язання, завершення. Однак у кожній із цих частин помітні оцінні судження, політичні, соціальні і національні візії, правничий досвід М. Боднара, і, навіть, певне вихваляння радянського вождя. Автор листа звинуватив радянські спецоргани у вбивствах, насильстві, безпорядках у західноукраїнському регіоні й поклав на них відповідальність за розгортання боротьби ОУН і УПА. Водночас він не вважав галицьких русинів українцями, пропонував радянському керівництву обмежити свавілля НКВС і НКДБ, захист місцевого населення покласти на самих мешканців, увести фахових галицьких юристів до радянської судової системи, надати керівні посади в краї місцевим кадрам, а не скеруванцям зі східних областей України тощо. За своє звернення до радянського керівництва М. Боднар був заарештований у липні 1946 р. Станіславський обласний суд засудив його на 8 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. В ув'язненні правник помер. Його посмертно реабілітували лише у 1995 р. Листа М. Боднара до голови уряду СРСР вважаємо цікавим і репрезентативним джерелом для характеристики щоденного життя західноукраїнського суспільства у перші післявоєнні місяці 1945 р. та поглядів провінційного галицького юриста на проблеми радянської політичної системи.

The influence of the cult of personality of Soviet political leaders V.Lenin and J. Stalin on the Ukrainian historical and pedagogical narrative is analyzed in this article. It is shown that both Soviet leaders have always been presented in scientific works as genius scientists, intellectuals, thinkers who continue and develop the theory of K. Marx and F. Engels. It is investigated that historians of pedagogy in the works of both Bolshevik leaders sought theses about the historical conditions and forecasts of the development of education and pedagogy. In particular, the semantic components of Lenin's speech at the Third Congress of the Komsomol (1920) were widely used, which was even proposed to be considered the beginning of a new stage (period) in the history of not only Soviet but also world schooling and pedagogy. The authors found that the J. Stalin's cult of personality in the 1930ies and 1940ies dislodge the V.Lenin cult of personality and even, to some extent, the names of the official founders of Marxism. The image of J. Stalin in the history-pedagogical narrative got a paternalistic and didactic color, and his frankly weak personal intellectual traits (knowledge of the Russian language, catechetical style of discussion) were presented as role models in the education of children and youth. However, after the Twentieth Congress of the CPSU (1956), references to J. Stalin disappeared from the history-pedagogical narrative and the conclusion that the cult of personality was harmful to scientific work was introduced, but criticism of the Soviet political system was not allowed. It is investigated that there were no large-scale manifestations of the cult of personality of M. Khrushchev and L. Brezhnev in the historical and pedagogical narrative of Ukrainian scientists, and attempts to glorify their activities were fragmentary. ; У статті проаналізовано прояви впливу культу особи радянських політичних лідерів В. Леніна і Й. Сталіна на український історико-педагогічний наратив. Показано, що у наукових працях обидва радянські лідери завжди подавалися як геніальні вчені, інтелектуали, мислителі, які продовжують і розвивають теорію К. Маркса та Ф. Енгельса. Відзначено, що у творах обох більшовицьких вождів історики педагогіки дошукувалися тез щодо історичних обставин і прогнозів розвитку освіти і педагогіки. Встановлено, що культ особи Й. Сталіна у 1930–1940-х рр. в наративі істориків педагогіки потіснив культ особи В. Леніна. Підкреслено, що після ХХ з'їзду КПРС (1956) з історико-педагогічного наративу зникають згадки про Й.Сталіна і уводиться висновок про шкідливість культу особи для наукової роботи. Досліджено, що масштабних проявів культу особи М.Хрущова та Л. Брежнєва в історико-педагогічному наративі українських учених не було, а спроби звеличення їхньої діяльності мали фрагментарний характер.

The influence of the cult of personality of Soviet political leaders V.Lenin and J. Stalin on the Ukrainian historical and pedagogical narrative is analyzed in this article. It is shown that both Soviet leaders have always been presented in scientific works as genius scientists, intellectuals, thinkers who continue and develop the theory of K. Marx and F. Engels. It is investigated that historians of pedagogy in the works of both Bolshevik leaders sought theses about the historical conditions and forecasts of the development of education and pedagogy. In particular, the semantic components of Lenin's speech at the Third Congress of the Komsomol (1920) were widely used, which was even proposed to be considered the beginning of a new stage (period) in the history of not only Soviet but also world schooling and pedagogy. The authors found that the J. Stalin's cult of personality in the 1930ies and 1940ies dislodge the V.Lenin cult of personality and even, to some extent, the names of the official founders of Marxism. The image of J. Stalin in the history-pedagogical narrative got a paternalistic and didactic color, and his frankly weak personal intellectual traits (knowledge of the Russian language, catechetical style of discussion) were presented as role models in the education of children and youth. However, after the Twentieth Congress of the CPSU (1956), references to J. Stalin disappeared from the history-pedagogical narrative and the conclusion that the cult of personality was harmful to scientific work was introduced, but criticism of the Soviet political system was not allowed. It is investigated that there were no large-scale manifestations of the cult of personality of M. Khrushchev and L. Brezhnev in the historical and pedagogical narrative of Ukrainian scientists, and attempts to glorify their activities were fragmentary. ; У статті проаналізовано прояви впливу культу особи радянських політичних лідерів В. Леніна і Й. Сталіна на український історико-педагогічний наратив. Показано, що у наукових працях обидва радянські лідери завжди подавалися як геніальні вчені, інтелектуали, мислителі, які продовжують і розвивають теорію К. Маркса та Ф. Енгельса. Відзначено, що у творах обох більшовицьких вождів історики педагогіки дошукувалися тез щодо історичних обставин і прогнозів розвитку освіти і педагогіки. Встановлено, що культ особи Й. Сталіна у 1930–1940-х рр. в наративі істориків педагогіки потіснив культ особи В. Леніна. Підкреслено, що після ХХ з'їзду КПРС (1956) з історико-педагогічного наративу зникають згадки про Й.Сталіна і уводиться висновок про шкідливість культу особи для наукової роботи. Досліджено, що масштабних проявів культу особи М.Хрущова та Л. Брежнєва в історико-педагогічному наративі українських учених не було, а спроби звеличення їхньої діяльності мали фрагментарний характер.

Summary. A letter from a lawyer Mykhailo Bodnar (from the town of Kosiv in Stanislav Region), addressed to the leaders of the USSR in the summer of 1945 is analyzed and published in the article from the standpoint of source studies and everyday history. The purpose of the article is to analyze and publish a letter from the Galician lawyer Mykhailo Bodnar to the senior officials of the Soviet state (August 13, 1945). The research methodology is based on the principles of historicism, scientificity, authorial objectivity, application of source methods, in particular the method of internal critique of sources. The scientific novelty is that a published document is introduced into scientific circulation for the first time. Conclusions. The M. Bodnar's letter to Joseph Stalin (Chairman of the People's Commissars Council of the USSR), has reached us not in the original, but in a Russian-language typewritten copy. It is placed in the Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine. The document contains the designation of the time and place of writing (Kosiv, August 13, 1945) and the author's name – "Dr. Bodnar". It is known that the author of the letter was Mykhailo Andriyovych Bodnar (born in 1882), who, after obtaining a law degree and a doctorate in law, practiced law in the town of Kosiv in the Stanislav Region. The structure of the analyzed letter is traditional for such documents: introduction, the problem statement, proposals for its solution, completion. However, in each of these parts there are noticeable evaluative judgments, political, social and national visions, legal experience of M. Bodnar. The letter accused the Soviet special services of murder, violence, and riots in the western Ukraine and blamed them for the OUN and UPA struggle. At the same time, he did not consider the Galician Ruthenians to be the Ukrainians, and suggested to the Soviet leadership: to limit the arbitrariness of the NKVD and the NKGB; to place the responsibility of protecting the local population on the local residents themselves; to introduce professional Galician lawyers into the Soviet judicial system; provide management positions in the region to local staff, not to officials sent from the eastern regions of Ukraine, etc. For his appeal to the Soviet leadership, M. Bodnar was arrested in July 1946. The Stanislav Regional Court sentenced him to 8 years in prison and 5 years the deprivation of rights with confiscation of property. The lawyer died in prison. He was posthumously rehabilitated only in 1995. We consider M. Bodnar's letter to the Head of USSR's Government an interesting and representative source for characterizing the daily life of western Ukrainian society in the first postwar months of 1945 and describing the views of a provincial Galician lawyer on the Soviet political system. ; Анотація. У статті з позицій джерелознавства та історії повсякдення аналізується і публікується лист правника з містечка Косів на Станіславщині Михайла Боднара, адресований керівництву СРСР улітку 1945 р. Мета статті – проаналізувати та опублікувати лист галицького юриста Михайла Боднара до керівництва радянської держави (13 серпня 1945 р.). Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості, авторської об'єктивності, застосування джерелознавчих методів, зокрема методу внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що до наукового обігу вперше уводиться публікований документ. Висновки. Аналізований лист Михайла Боднара до голови Ради народних комісарів СРСР Й. Сталіна дійшов до нас не в оригіналі, а в російськомовній машинописній копії. Вона міститься у Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Документ споряджений означенням часу і місця написання (Косів, 13 серпня 1945 р.) та прізвищем автора – «Др. Боднар». Відомо, що автором листа був Михайло Андрійович Боднар (народився 1882 р.), який після здобуття вищої юридичної освіти та докторського ступеня з права, займався адвокатською практикою в містечку Косів на Станіславщині. Структура аналізованого листа є традиційною для таких документів: вступ, виклад проблеми, пропозиції щодо її розв'язання, завершення. Однак у кожній із цих частин помітні оцінні судження, політичні, соціальні і національні візії, правничий досвід М. Боднара, і, навіть, певне вихваляння радянського вождя. Автор листа звинуватив радянські спецоргани у вбивствах, насильстві, безпорядках у західноукраїнському регіоні й поклав на них відповідальність за розгортання боротьби ОУН і УПА. Водночас він не вважав галицьких русинів українцями, пропонував радянському керівництву обмежити свавілля НКВС і НКДБ, захист місцевого населення покласти на самих мешканців, увести фахових галицьких юристів до радянської судової системи, надати керівні посади в краї місцевим кадрам, а не скеруванцям зі східних областей України тощо. За своє звернення до радянського керівництва М. Боднар був заарештований у липні 1946 р. Станіславський обласний суд засудив його на 8 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. В ув'язненні правник помер. Його посмертно реабілітували лише у 1995 р. Листа М. Боднара до голови уряду СРСР вважаємо цікавим і репрезентативним джерелом для характеристики щоденного життя західноукраїнського суспільства у перші післявоєнні місяці 1945 р. та поглядів провінційного галицького юриста на проблеми радянської політичної системи.

Анотація. Мета статті – на основі матеріалів архівно-кримінальної справи розкрити біографію репресованого радянськими органами держбезпеки українського педагога Федора Вишиваного. Методологія дослідження ґрунтується на біографічному та просопографічному підходах, принципах історизму, системності, науковості. Автори застосовували загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, документальної евристики) методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі невідомих та маловідомих архівних документів системно і цілісно розкрито біографію Федора Хомовича Вишиваного (1890–1951). Висновки. Життєвий шлях Федора Вишиваного можна поділити на декілька етапів: 1) 1890–1914 рр. – дитинство та юність, здобуття освіти у Львівській академічній гімназії та Львівському університеті; 2) 1914–1920 рр. – педагогічна та військова діяльність у роки Першої світової війни і наступних військових конфліктів, участь у формаціях Українських січових стрільців та Українській Галицькій армії; 3) 1920–1931 рр. – науково-педагогічна та організаційна праця у системі педагогічної освіти радянської України; 4) 1931–1934 рр. – перебування у радянських виправно-трудових таборах за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності; 5) 1934–1946 рр. – біфуркаційний період, пов'язаний з намаганням облаштуватися на теренах Північнокавказького краю Росії, колаборантською працею в умовах нацистської окупації у місцевих органах управління, поверненням на малу батьківщину у с. Ліщин на Дрогобиччині, спробою пристосуватися до умов нової радянської дійсності шляхом поновлення на учительській роботі; 6) 1946–1951 рр. – репресування органами МДБ та перебування в ув'язненні у сталінських таборах. Безумовно, Ф. Вишиваний був талановитим педагогом, професійним учителем, перспективним науковцем. На жаль, він, як і багато тисяч представників української інтелігенції, став жертвою радянської репресивно-каральної системи. ; Summary. The purpose of the article is to reveal the biography of the repressed Ukrainian teacher Fedir Vyshyvany based on the materials of the archival-criminal case. The methodology of the research is based on biographical and prosopographic approaches, the principles of historicism, systematicity and scientific method. The authors used general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-genetic, historical-typological, historical-systemic, documentary heuristics) methods. The scientific novelty is that for the first time the biography of Fedir Homovych Vyshyvanyi (1890–1951) was systematically and comprehensively disclosed on the basis of unknown and little-known archival documents. Conclusions. The life path of Fedir Vyshyvanyi can be divided into several stages: 1) 1890–1914 – childhood and adolescence, education at Lviv Academic Gymnasium and Lviv University; 2) 1914–1920 – pedagogical and military activity in the years of the World War I and subsequent military conflicts, participation in the formations of the Ukrainian Sich Riflemen and the Ukrainian Galician Army; 3) 1920–1931 – scientific-pedagogical and organizational work in the system of pedagogical education of Soviet Ukraine; 4) 1931–1934 – stay in Soviet concentration camps on charges of counter-revolutionary activity; 5) 1934–1946 – the bifurcation period associated with the attempt to settle in the territory of the North Caucasus region of Russia, the collaborative work under Nazi occupation in the local government, the return to the small homeland in the village of Lishchyn in Drohobych district, an attempt to adapt to the conditions of the new Soviet reality through renewal in teaching; 6) 1946–1951 – repression by the MGB authorities and imprisonment in Stalin camps. Certainly, F. Vyshyvanyi was a talented teacher, professional teacher, promising scientist. Unfortunately, he fell victim to the Soviet repressive and punitive system, like many thousands of representatives of the Ukrainian intelligentsia.

Анотація. Мета статті – на основі матеріалів архівно-кримінальної справи розкрити біографію репресованого радянськими органами держбезпеки українського педагога Федора Вишиваного. Методологія дослідження ґрунтується на біографічному та просопографічному підходах, принципах історизму, системності, науковості. Автори застосовували загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, документальної евристики) методи. Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі невідомих та маловідомих архівних документів системно і цілісно розкрито біографію Федора Хомовича Вишиваного (1890–1951). Висновки. Життєвий шлях Федора Вишиваного можна поділити на декілька етапів: 1) 1890–1914 рр. – дитинство та юність, здобуття освіти у Львівській академічній гімназії та Львівському університеті; 2) 1914–1920 рр. – педагогічна та військова діяльність у роки Першої світової війни і наступних військових конфліктів, участь у формаціях Українських січових стрільців та Українській Галицькій армії; 3) 1920–1931 рр. – науково-педагогічна та організаційна праця у системі педагогічної освіти радянської України; 4) 1931–1934 рр. – перебування у радянських виправно-трудових таборах за обвинуваченням у контрреволюційній діяльності; 5) 1934–1946 рр. – біфуркаційний період, пов'язаний з намаганням облаштуватися на теренах Північнокавказького краю Росії, колаборантською працею в умовах нацистської окупації у місцевих органах управління, поверненням на малу батьківщину у с. Ліщин на Дрогобиччині, спробою пристосуватися до умов нової радянської дійсності шляхом поновлення на учительській роботі; 6) 1946–1951 рр. – репресування органами МДБ та перебування в ув'язненні у сталінських таборах. Безумовно, Ф. Вишиваний був талановитим педагогом, професійним учителем, перспективним науковцем. На жаль, він, як і багато тисяч представників української інтелігенції, став жертвою радянської репресивно-каральної системи. ; Summary. The purpose of the article is to reveal the biography of the repressed Ukrainian teacher Fedir Vyshyvany based on the materials of the archival-criminal case. The methodology of the research is based on biographical and prosopographic approaches, the principles of historicism, systematicity and scientific method. The authors used general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-genetic, historical-typological, historical-systemic, documentary heuristics) methods. The scientific novelty is that for the first time the biography of Fedir Homovych Vyshyvanyi (1890–1951) was systematically and comprehensively disclosed on the basis of unknown and little-known archival documents. Conclusions. The life path of Fedir Vyshyvanyi can be divided into several stages: 1) 1890–1914 – childhood and adolescence, education at Lviv Academic Gymnasium and Lviv University; 2) 1914–1920 – pedagogical and military activity in the years of the World War I and subsequent military conflicts, participation in the formations of the Ukrainian Sich Riflemen and the Ukrainian Galician Army; 3) 1920–1931 – scientific-pedagogical and organizational work in the system of pedagogical education of Soviet Ukraine; 4) 1931–1934 – stay in Soviet concentration camps on charges of counter-revolutionary activity; 5) 1934–1946 – the bifurcation period associated with the attempt to settle in the territory of the North Caucasus region of Russia, the collaborative work under Nazi occupation in the local government, the return to the small homeland in the village of Lishchyn in Drohobych district, an attempt to adapt to the conditions of the new Soviet reality through renewal in teaching; 6) 1946–1951 – repression by the MGB authorities and imprisonment in Stalin camps. Certainly, F. Vyshyvanyi was a talented teacher, professional teacher, promising scientist. Unfortunately, he fell victim to the Soviet repressive and punitive system, like many thousands of representatives of the Ukrainian intelligentsia.

The article's purpose is to publish and analyze a document of the Polish police (1925) which gives the characteristic to political and public views of Greek-Catholic clergy of Drohobych county of Lviv voivodeship in the Polish republic. The analyzed document is kept in the State archive of Lviv region. It is entitled «Index of Greek-Catholic Priests of Drohobych County» and is written, of course, in the Polish language, dated on September 16th, 1925 and signed by the county commissioner of the state police. The published document is an important historical source not only for the researchers of political processes, but also for those working in the branch of the local lore study and prosopography. ; У статті публікується та аналізується документ польської поліції (1925), який дає характеристику політичним та громадським поглядам греко-католицького духовенства Дрогобицького повіту Львівського воєводства Польської республіки. Аналізований документ зберігаються у Державному архіві Львівської області (фонд 1137 «Повітове староство в Дрогобичі. Відділ безпеки», опис 3, справа 27). Він має назву «Виказ греко-католицьких священиків повіту дрогобицького», написаний, звісно, польською мовою, датований 16 вересня 1925 р. і підписаний повітовим комісаром державної поліції. Машинописна інформація документа укладена у формі таблиць, що включали такі графи: порядковий номер; ім'я та прізвище; службова характеристика (фах, родинний стан і місце проживання); поведінка з політичного погляду; поведінка з громадянського погляду; належність до політичної партії; заувага. У «Виказі» наведено характеристику 61 особи. Загалом, зазначений документ є синтезованим і схематичним зібранням наявної у Дрогобицькому повітовому комісаріаті поліції інформації, яку, вочевидь, зосереджували поліцаї та їхні агенти на місцях впродовж кількох місяців або й років.Поведінка священиків з огляду на політичні погляди та діяльність польськими поліціантами характеризувалася різними термінами: «український шовініст», «вороже налаштований до польської держави», «наполегливий пропагувальник української ідей», «без закиду». Громадянську поведінку учителів польські поліціанти характеризували термінами «лояльно», «мляво», «непевно», «нелояльно». Щось середнє між цими характеристиками становило поняття «виконує обов'язки», яке стосувалося не лише громадсько-політичних візій та дій священиків (а саме виконання громадянських обов'язків), але й професійної діяльності. Відтак після означення політичної та громадянської позиції учителів, працівники поліції у «Виказі» намагалися дати загальну оцінку особі «з огляду на інтерес держави». Така оцінка найчастіше формулювалася термінами «шкідливий», «нешкідливий», «може бути шкідливий», рідше – «непевний». Загалом 28 священиків зі 61 визнано «нешкідливими». Публікований документ є важливим історичним джерелом не лише для дослідників суспільно-політичних процесів, але й тих, хто працює у річищі краєзнавства та просопографії. У цих таблицях наведено цікава інформація про відомих громадсько-політичних діячів краю о. Северина Сапруна, о. Антонія Рудавського, о. Онуфрія Венгриновича. Документ вважаємо достатньо репрезентативним для з'ясування ставлення польських властей до українського греко-католицького кліру Дрогобицького повіту в середині 1920-х рр., виявлення громадсько-політичних поглядів і симпатій місцевих педагогів, розкриття окремих елементів біографій деяких громадських і педагогічних діячів краю.

The article's purpose is to publish and analyze a document of the Polish police (1925) which gives the characteristic to political and public views of Greek-Catholic clergy of Drohobych county of Lviv voivodeship in the Polish republic. The analyzed document is kept in the State archive of Lviv region. It is entitled «Index of Greek-Catholic Priests of Drohobych County» and is written, of course, in the Polish language, dated on September 16th, 1925 and signed by the county commissioner of the state police. The published document is an important historical source not only for the researchers of political processes, but also for those working in the branch of the local lore study and prosopography. ; У статті публікується та аналізується документ польської поліції (1925), який дає характеристику політичним та громадським поглядам греко-католицького духовенства Дрогобицького повіту Львівського воєводства Польської республіки. Аналізований документ зберігаються у Державному архіві Львівської області (фонд 1137 «Повітове староство в Дрогобичі. Відділ безпеки», опис 3, справа 27). Він має назву «Виказ греко-католицьких священиків повіту дрогобицького», написаний, звісно, польською мовою, датований 16 вересня 1925 р. і підписаний повітовим комісаром державної поліції. Машинописна інформація документа укладена у формі таблиць, що включали такі графи: порядковий номер; ім'я та прізвище; службова характеристика (фах, родинний стан і місце проживання); поведінка з політичного погляду; поведінка з громадянського погляду; належність до політичної партії; заувага. У «Виказі» наведено характеристику 61 особи. Загалом, зазначений документ є синтезованим і схематичним зібранням наявної у Дрогобицькому повітовому комісаріаті поліції інформації, яку, вочевидь, зосереджували поліцаї та їхні агенти на місцях впродовж кількох місяців або й років.Поведінка священиків з огляду на політичні погляди та діяльність польськими поліціантами характеризувалася різними термінами: «український шовініст», «вороже налаштований до польської держави», «наполегливий пропагувальник української ідей», «без закиду». Громадянську поведінку учителів польські поліціанти характеризували термінами «лояльно», «мляво», «непевно», «нелояльно». Щось середнє між цими характеристиками становило поняття «виконує обов'язки», яке стосувалося не лише громадсько-політичних візій та дій священиків (а саме виконання громадянських обов'язків), але й професійної діяльності. Відтак після означення політичної та громадянської позиції учителів, працівники поліції у «Виказі» намагалися дати загальну оцінку особі «з огляду на інтерес держави». Така оцінка найчастіше формулювалася термінами «шкідливий», «нешкідливий», «може бути шкідливий», рідше – «непевний». Загалом 28 священиків зі 61 визнано «нешкідливими». Публікований документ є важливим історичним джерелом не лише для дослідників суспільно-політичних процесів, але й тих, хто працює у річищі краєзнавства та просопографії. У цих таблицях наведено цікава інформація про відомих громадсько-політичних діячів краю о. Северина Сапруна, о. Антонія Рудавського, о. Онуфрія Венгриновича. Документ вважаємо достатньо репрезентативним для з'ясування ставлення польських властей до українського греко-католицького кліру Дрогобицького повіту в середині 1920-х рр., виявлення громадсько-політичних поглядів і симпатій місцевих педагогів, розкриття окремих елементів біографій деяких громадських і педагогічних діячів краю.